Він і всіх і нічий. Провокує блідолицістю, кучерявістю.  Його очі смарагдові, загострені вилиці у вагонному імлистому присмерку.

Він читає уголос лірику. рими пальцями гріє. Посміхається, мріє і п’є каву занадто гіркою.

Вона дивиться йому у вії, майже повія, - з безприступністю і вульгарністю, майже вродлива, але стомлена «справедливістю».

Він мовчить, він хвилює чарівністю, непостійністю. Її очі – чорниці, норов вовчиці бореться з емоційністю.

 Він вподобав її ключиці, шию, щоки, погляд жар птиці, аж занадто містичний, щоб бути правдивим.

За вікном божеволіє злива.  Відчайдушна і надто щира, вона шепотом будить вагон. За хвилину виходить на слизький перон.