Прокинулась я у ночі я і подивилась у вікно, 
А на небі світила зіронька моя.
Я так її відразу покохала, що щоночі у нічне небо вдивлялась 
І зіроньку свою шукала і на неї поглядала 
Та була та зіронька далеко,
Але все таки любов її я відчувала і свою їй дарувала.
Не могла я ночі дочекатись щоб у небі зірку свою відшукати і тепла у неї взяти.
Коли на мить я засинала, то зіронька мене оберігала
І у сни мої вона так легко проникала 
І мене до себе пригортала
І на вушко щось шептала
І завжди мене солодко цілувала.
Та все це лиш чудові сни.
В житті не можу я зустрітися із нею, обняти і поцілувати,
Бо зіронька далеко десь на небі, а я на цій землі.
Щоранку плачу я і вечора чекаю,
А зіронька з неба завжди поглядає і сльози мої забирає
І у очі мої надію вона посилає.
Настала ніч чеканна,
На небі тисячі зірок таких,
Я відшукаю свою, кохану зіроньку ясну.
Та не шукала довго я її,
Бо зірка знак мені подала і мене поцілувала.
Я так хочу зіркою стати
І до своєї зорі на небо піднятись.
Та не можу я зіркою стати,
Бо треба на цій землі життя своє віддати.
І дочекалась я темної ночі,
Відшукала зіроньку свою і правду відлила гірку.
Та зірка моя мене благала не робити цього,
Бо ще не прожила життя я свого.
Та мені було все одно.
Я піднялась на дах
І на краю уже стою,
Змахнула я руками
І вже я на землі лежу.
Моя душа летить у небеса
І вже я зіронька ясна.