Налляй мені чарку,

          шинкарю, - знеболити душу,

Заграйте, музики,

          щось ніжне – до щему, до сліз.

Я надто втомилась,

          але відчуваю, що мушу

Тягнути до скону

          цей, сповнений розпачу, віз.

Гірка безпорадність

          звела до безсоння всі ночі.

Злиденна буденність

          зробила нестерпним життя.

І годі заснути,

         допоки не виплачеш очі,

І різками душу

          шмагають чужі співчуття.

За що мені, Боже,

          ти дав цю занедбану долю?

Навіщо тобі знадобились

          мої каяття?

Благаю тебе,

          захисти мою душу від болю,

Коли я не варта

          принаймні людського життя.