Я дуже швидко розбив всі твої мрії, І ти – зневірившись в собі втрачала сили, А я дивився на все це і тихо радів, Я знаю що я вбиця чужих надій.
Ти намагалась здихатись мене і піти, Але тримав тебе міцно і знову тихо радів, Що залишалася поряд вже сотні годин, І впевненність зі мною, зовсім як ти!
Ще пройде років з сотню чи дві, І нас не стане, принаймні тут – на ЗЕМЛІ! А там, не небі, де зустріч світів, Ми будем разом – як я того і хотів.
І ти не згадаєш що я накоїв раніше, Життя ще попереду, і воно буде ліпшим. І я подарую тобі зливу дивних слів, Ти згадаєш усе, окрім власних мрій. |