Осінь встеле доріжку листками, До порогу, до самої хати. Ми сьогодні прийдемо до мами, Щоби з святом її привітати.
Ми мов птахи оті веселенькі, Розлетілись з гніздечка, крилаті, А батьки залишились рідненьк,і І молитись за нас і чекати.
Осінь стеле листочки барвисті, Як колись, як малими ми були, Як сміялись ми граючись в листі, Так приємно згадати минуле.
Як набавившись в сніжки, бо ж діти, Червонястії ручки у всіх. Ти, матусенько, вміла їх гріти, У гарячих долонях своїх.
А дитинство, не стерти роками, Й ту турботу коли ми хворіли. Як горнулись маленькі до мами, Ти рідненька утішити вміла.
Заболить, до грудей пригорнуся, Мов та пташка, крильми огортає. Поцілує, пригріє матуся, Вже й ніякого болю немає.
Ти, як бджілка трудилась без втоми, Ти добу могла зовсім не спати, А з роботи спішила додому, Щоби діток своїх обійняти.
Смуток, хмари здалека приносять, І літа осінь сипить листками, Павутинки вплітає в волосся... Все одно ти красуня в нас мама.
Батько й мати – дві рідних людини. Ви в житті відпочинку не знали, Бо ростили ви донечок й сина, Важко було, та все подолали.
Діти виросли і вже внучата, Мов оті горобці галасливі, З криком-сміхом влітають до хати... Будьте тато і мама щасливі!
Вам здоров’ячка й многая літа! І ні смутку ні горя не знати, Хай частіше злітаються діти До батьківської рідної хати. |