Я проживаю вік свій молодий,

І все так дивно, ново для мене.

За все хапаюсь, все ловлю нове

Невже дитинство це колись мине?

Та ні…так наче хлине час,

Розтягується в’яло, мов резина.

А я всміхаюсь, плачу, щебечу

Неначе пташка свого покоління.

Розправлю крильця – скоро полечу

Я вдалечінь – неначе в піднебесся.

Про мрії в вірші поки що змовчу,

Це моє рідне золоте колосся.

Хай голос мій проголосить невинність!

Хай звинуватять мене в безталанні!

Ця молодість, ця недоречна винність,

Лишає серце моє вічне у гавані.