Я дуже швидко розбив всі твої мрії,
І ти – зневірившись в собі втрачала сили,
А я дивився на все це і тихо радів,
Я знаю що я вбиця чужих надій.

Ти намагалась здихатись мене і піти,
Але тримав тебе міцно і знову тихо радів,
Що залишалася поряд вже сотні годин,
І впевненність зі мною, зовсім як ти!

Ще пройде років з сотню чи дві,
І нас не стане, принаймні тут – на ЗЕМЛІ!
А там, не небі, де зустріч світів,
Ми будем разом – як я того і хотів.

І ти не згадаєш що я накоїв раніше,
Життя ще попереду, і воно буде ліпшим.
І я подарую тобі зливу дивних слів,
Ти згадаєш усе, окрім власних мрій.