Осінь встеле доріжку листками,
До порогу, до самої хати.
Ми сьогодні прийдемо до мами,
Щоби з святом її привітати.

Ми мов птахи оті веселенькі,
Розлетілись з гніздечка, крилаті,
А батьки залишились рідненьк,і
І молитись за нас і чекати.

Осінь стеле листочки барвисті,
Як колись, як малими ми були,
Як сміялись ми граючись в листі,
Так приємно згадати минуле.

Як набавившись в сніжки, бо ж діти,
Червонястії ручки у всіх.
Ти, матусенько, вміла їх гріти,
У гарячих долонях своїх.

А дитинство, не стерти роками,
Й ту турботу коли ми хворіли.
Як горнулись маленькі до мами,
Ти рідненька утішити вміла.

Заболить, до грудей пригорнуся,
Мов та пташка, крильми огортає.
Поцілує, пригріє матуся,
Вже й ніякого болю немає.

Ти, як бджілка трудилась без втоми,
Ти добу могла зовсім не спати,
А з роботи спішила додому,
Щоби діток своїх обійняти.

Смуток, хмари здалека приносять,
І літа осінь сипить листками,
Павутинки вплітає в волосся...
Все одно ти красуня в нас мама.

Батько й мати – дві рідних людини.
Ви в житті відпочинку не знали,
Бо ростили ви донечок й сина,
Важко було, та все подолали.

Діти виросли і вже внучата,
Мов оті горобці галасливі,
З криком-сміхом влітають до хати...
Будьте тато і мама щасливі!

Вам здоров’ячка й многая літа!
І ні смутку ні горя не знати,
Хай частіше злітаються діти
До батьківської рідної хати.